Національний університет "Києво-Могилянська академія"
Декан факультету інформатики
"В нас було розроблено план на випадок війни. В плані було передбачено: як ми зберігаємо і вивозимо документи (в нас архів фізичних документів), як знищуємо документи, що не можуть бути вивезені, що робимо з серверами і інформацією, що розміщена в серверних університету. Розписані відповідальні особи за кожен процес."
Протягом чотирьохсот років свого існування Києво-Могилянська академія знала часи розквіту і забуття, небувалих інтелектуальних злетів і гірких поразок. Історія нашого університету, його місія і візія глибоко вкорінені в історію України, залежні від неї і впливають на неї. За свою вікову історію Могилянка та її випускники грали визначальну роль на багатьох етапах історичного розвитку України. У 1991 році, відроджена КМА стала символом і запорукою відродження України. Пізніше наш університет активно сприяв зламу старої пост-радянської системи в державі. Зараз, у час війни і великих суспільних трансформацій, після Революції Гідності, в країні існує величезний запит на реформи, зміну парадигми розвитку, побудову нової національної ідентичності. Могилянка намагається відповідати цим запитам.
Коротко про себе - ім’я, посада, назва проекту, коллективу
Андрій Глибовець, декан факультету інформатики, Національний університет “Києво-Могилянська академія”
Ситуація з університетом до війни. Як би сам учасник описав стан сфери та університету до війни
У нас на момент початку війни була довга і системна криза, що була пов’язана з тим, що ми декілька років не могли обрати президента (ректора). Колектив був розділений, не було стратегічного бачення. Прямо перед початком війни ми обрали президента але МОН ще не підписало з ним контракт.
Чи готувались до можливої війни? Як саме?
Так, обговорювали. В нас було розроблено план на випадок війни. В плані було передбачено: як ми зберігаємо і вивозимо документи (в нас архів фізичних документів), як знищуємо документи, що не можуть бути вивезені, що робимо з серверами і інформацією, що розміщена в серверних університету. Розписані відповідальні особи за кожен процес. Ми розуміли, що наш університет у росіян викликає особливу увагу і ми мали не допустити того, що б внутрішні документи потрапили до них.
Які рішення стосовно університету та команди (персоналу) приймали в перші години та перші тижні війни
Тут нічого нового мабуть немає. Опікувалися студентами, співробітниками та викладачами. В нас були великі проблеми з гуртожитком в Ворзелі. Частина студентів залишалася в ньому і ми ніяк не могли організувати евакуацію. В них були розбиті вікна, не було електрики і опалення. Ми були з ними на постійному зв’язку з ними, а керівництво було на постійному зв’язку з нацгвардією. Загалом нам вдалося їх евакуювати. Потім були задачі по евакуації викладачів, що потрапили під окупацію. Так, викладач нашого факультету перебував в Бердянську. Були студенти, що залишилися в Херсоні. Були студенти, що через Крим і Турцію вибиралися з окупації. В перші години ми вирішили призупинити навчання і тому лише питання збереження колективу і студентів було важливим. В нас були щоденні зустрічі ректорату. В мене були щоденні зустрічі з старостами, завідувачами кафедр і викладачами. На 4 день ми організували CyberFi де об’єдналися студенти та викладачі факультету для боротьби на ІТ фронті. Загалом доєдналися більше 200 чоловік. Це спільна ідея мого заступника Андрія Олександровича Афоніна та моя. Основна ціль була саме в збереженні студентів. Відірвати їх від усвідомлення жахливості ситуації і направити їх в конструктивне русло. В нас були різні напрями діяльності. Від простого DDOS і поширення інформації, написання різноманітних телеграм ботів, до атак на критичну інфраструктуру росії.
Як змінився чи адаптувався університет через війну?
Через місяць після початку війни ми відновили навчання. Але зрозуміло, що всім було складно. Викладачі та студенти були розкидані по Україні і світу. Звичайно були зменшені вимоги до навчання. Але в цілому ми змогли запустити начальний процес і не втратити якості. Більшість студентів відзначали, що навчання тоді було для них як ковток нормального життя. Викладачі та студенти волонтерили та брали участь в різноманітних проектах. На все це потрібно було зважати.
Що змінилось в підходах до управління через війну? (напр. горизонт планування, підходи до планування, способи та інструменти управління тощо)
В принципі я не можу сказати, що в нас щось змінилося в цьому плані. У нас визначені горизонти планування. В вересні ми навіть проводили стратегічну сесію де планували розвиток університету на наступні 10 років.
Який стан університету та факультету на зараз. Які плани на майбутнє?
Я вважаю, що ми пройшли цей етап без особливих втрат і зберегли університет. Ми відкриваємо нові освітні програми, започатковуємо нові спільні проекти, ми навіть реставруємо наші корпуси.
Які основні уроки, які ви винесли через війну?
Поки, що не можу говорити про якісь висновки крім одного, дуже важливо мати правильно налаштовані канали комунікації.